Сьогодні в прес-центрі Укрінформ відбулась прес-конференція за участі лідера політичної партії Громадський рух “Рідна країна” Миколи Томенка. На заході було презентовано концепцію, створену спільно з командою партії та науковцями «Український Президент – 2019. Як створити парламентсько-президентську республіку за – 100 днів».
УКРАЇНСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ – 2019
Тільки влада, яка поділяє і втілює українські світоглядні цінності, спроможна реалізувати проект розвитку України як сильної, незалежної, успішної держави.
Саме тому Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна» ініціював суспільну дискусію щодо проекту стратегії «Український Президент -2019».
Ми вважаємо визначення особи кандидата похідним від місії, стратегії, програми та команди майбутнього Президента.
Місія «Український Президент-2019» повинна базуватися на українських світоглядних засадах, котрі сповідує кандидат. Це має бути Президент, який шанує, зберігає, втілює і пропагує українські національні цінності, історичні та ментальні традиції на роду. Той, чию кандидатуру не лобіюватимуть жодні іноземні політичні чи фінансові кола та бізнес-угруповання. Президент України повинен обиратися в Україні, а не у Вашингтоні, Брюсселі, Москві чи деінде.
Стратегією мають бути україноцентризм і єврореалізм.
Програма повинна ґрунтуватися на ідеї творення конкурентної національної економіки, що спирається на малий і середній бізнес. Олігархічний і сировинний типи економіки мають залишитися в минулому.
Команда повинна не лише бути презентована під час виборчої кампанії, а й публічно вести кампанію пліч-о-пліч з кандидатом у Президенти.
Майбутнім кандидатам у президенти України наша команда пропонує тест на відповідність місії Українського Президента.
Конституція України передбачає два терміни перебування Президента на його посаді. Але стимулом плідної діяльності може бути готовність кандидата взяти на себе зобов’язання перебувати на посаді не більше одного терміну. Не витрачати перший термін на те, щоб залишитись при владі на другий, не готуватися до того, щоб за будь-яку ціну залишитись при посаді, а з першого дня працювати для України.
Якщо програма кандидата міститиме також і п’ятирічний термін перебування на посаді, це принципово змінить підхід до розробки стратегії та формування команди.
Наша альтернатива: обрання Стратегії розвитку країни, формування програми “План дій для України”, визначення професійної, порядної та патріотичної команди під ці стратегію і програму. І лише тоді – добір кадидата на посаду Президента.
Бо важливіше, як Президент працюватиме для України та як обмежити Президента, а не хто буде Президентом!
Як створити парламентсько-президентську республіку за 100 днів?
Нагадаємо, що згідно з Законом України «Про внесення змін у Конституцію України» 8 грудня 2004р. , Україна стала парламентсько-президентською республікою. 30 вересня 2010р., на основі рішення Конституційного Суду, Україна повернулася до президентсько-парламентської форми державного правління. У лютому 2014р. Верховна Рада ухвалила рішення про повернення до Конституції 2004р., за якою форма державного правління стала знову парламенсько-президентською.
Однак проблема остаточно не вирішена. Президент усіма засобами намагається перетягнути «владну ковдру» на себе. Україна, парламентсько-президенська де-юре, фактично стала президентською республікою.
Натомість дедалі частіше обговорюється ідея суто парламентської республіки.
Ми пропонуємо 10 пунктів нашої концепції, які дозволять узаконити парламентсько-президентську форму державного правління, змусять Президента дотримуватися Конституцї та законодавства України й виконувати власну програму, а Уряд – повноцінно виконувати повноваження вищого органу виконавчої влади.
Це можливо зробити без внесення змін до Конституції та в короткі терміни. Норми чинного Регламенту Верховної Ради України дозволяють створити дієву парламентсько-президентську республіку впродовж 100 днів.
ПРЕЗИДЕНТ ЯК ГЛАВА ДЕРЖАВИ
1.Адміністрація Президента України
Діє на підставі Конституції України та Положення про Адміністрацію Президента України, затвердженого Указом Президента України.
Згідно з Положенням, Адміністрація є постійно діючим допоміжним органом. Тобто – допомагає Президентові в його роботі.
Насправді: керівництво Адміністрації Президента виконує представницьку функцію у відносинах з іншими гілками влади, визначає кадрову політику, впливає на діяльність судів та ухвалення рішень парламенту.
Пунктом 28 статті 106 Конституції України передбачено право Президента створювати у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Створення інших органів до повноважень Президента, згідно з Конституцією, не належить.
Адміністрація Президента повинна бути і де-юре, й де-факто допоміжним органом – патронатною службою чи Секретаріатом Президента України. Жодним чином її керівництво не повиннне чинити вплив на інші органи влади.
Необхідно:
Ухвалити закон про Адміністрацію (Секретаріат) Президента, який би врегулював повноваження цього органу як патронатної служби, чітко встановив вичерпний перелік функцій та повноважень і самої служби, й її керівництва, щоб надалі унеможливити втручання Адміністрації (Секретаріату) Президента України у діяльність органів влади, місцевого самоврядування, всіх інших інститутів.
- Консультативно-дорадчі органи при Президентові України
Указами Президента України створені консультативно-дорадчі органи при Президентові: Рада з питань національної єдності, Національна інвестиційна рада та Національна рада реформ.
Згідно з п. 28 ч.1 ст.106 Конституції України, створення таких органів відбувається за рахунок коштів Державного бюджету України.
Рада з питань національної єдності створена у грудні 2015р.
Національна інвестиційна рада створена у серпні 2016 р. Вперше зібралася на своє засідання 25 травня 2018 р..
Немає жодної публічної інформації – в тому числі на офіційному сайті Президента – про діяльність цих консультативно-дорадчих органів та їх результати, крім тієї, що міститься в указах Президента щодо їхнього створення.
Єдиним консультативно-дорадчим органом, про роботу якого можна знайти інформацію, є Національна рада реформ (створена у серпні 2014 р., провела 27 засідань).
Отже, коштом Держбюджету Президент створює консультативно-дорадчі органи, принципи та результати діяльності яких, фінансування і витрати на неї нікому не відомі. Тобто це огани, чия практична користь дорівнює нулю.
Необхідно:
Ухвалити нормативно правові акти, які впорядкують створення і діяльність консультативно-дорадчих органів при Президентові України, забезпечать прозорість та ефективність їхньої роботи.
- Неконституційна практика доручень органам виконавчої влади
Перелік повноважень Президента України, визначений Конституцією України (ст.106) передбачає укази та розпорядження, обов’язкові до виконання.
На офіційному сайті Президента України в розділі «Документи» містяться також лише «Укази» та «Розпорядження». Водночас на цьому ж сайті постійно ідеться про доручення Президента: Раді національної безпеки і оборони, Службі безпеки України, навіть Кабінетові Міністрів.
«Положення про порядок організації та здійснення контролю за виконанням указів, розпоряджень і доручень Президента України» діє від 2002р.
Указ діючого Президента України №85/2016 «Про внесення змін до Указу Президента України від 19 лютого 2002 року № 155» також містить неконституційну вимогу щодо «інформування Президента України про хід виконання актів, доручень…»
Президент України приписує Кабінетові Міністрів здійснити ті чи інші дії у своїх Указах – тобто, не будучи керівником вищого органу виконавчої влади, дає йому доручення. Своїми розпорядженнями він доручає вивчити стан виконання доручень Президента України.
Отже, Президент України з допомогою актів, не передбачених Конституцією, намагається підмінити вищий орган виконавчої влади чи підпорядкувати його собі. Цій меті слугує і проведення нарад членів Уряду в приміщенні Адміністрації Президента, чим порушується принцип розмежування повноважень Президента та Уряду.
Необхідно:
Запропонувати Президентові України переглянути Указ Президента України «Про порядок організації та здійснення контролю за виконанням указів, розпоряджень і доручень Президента України» від 19 лютого 2002р. в частині актів Президента України, не передбачених Конституцією України.
Вимагати припинення практики проведення неконституційних «нарад» членів Уряду в Адміністрації Президента України: засідання Кабінету Міністрів мають проводитися в будівлі Уряду, а засідання керівництва парламенту та парламентських фракцій – у приміщенні Верховної Ради.
4.Формування складу Центральної виборчої комісії
Згідно з Законом України «Про Центральну виборчу комісію», Верховна Рада України призначає на посади та звільняє з посад членів Комісії за поданням Президента України.
Президент України протягом тривалого часу ухилявся від формування ЦВК. Члени Комісії, чий термін перебування на посаді завершився, продовжували зідйснювати свої повноваження. Таким чином, будь-яке рішення ЦВК могло бути оскаржене через його нелегітимність.
Конституція та закони України не визначають порядку дій в разі ухиляння Президента від подання кандидатур членів ЦВК до Верховної Ради, що дозволяє Президенту маніпулювати з формуванням Центрвиборчкому.
Необхідно:
Внести зміни до Закону України «Про Центральну виборчу комісію», які визначатимуть терміни внесення подання Президента України про призначення на посаду членів Комісії та дії Верховної Ради України у випадку ухиляння Президента України від формування ЦВК, та згідно з якими член ЦВК, строк повноважень котрого завершився, не може брати участь у засіданнях ЦВК, розгляді інших питань, що належать до компетенції Центрвиборчкому, а також в ухваленні рішень ЦВК.
Ухвалити Закон «Про опозицію» та внести зміни до Закону України «Про Центральну виборчу комісію» стосовно порядку формування ЦВК – в такий спосіб, щоб враховувались як пропозиції депутатських фракцій і груп, так і забезпечувалася рівність прав коаліції та опозиції щодо формування Комісії.
5.Незалежність правоохоронних органів України
Зі створенням в Україні Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Державного бюро розслідувань (ДБР) Президент отримав не передбачене Конституцією право призначати керівників цих органів (ст. 6 Закону України «Про національне антикорупційне бюро України» та ст.11 Закону України «Про державне бюро розслідувань»).
Аналогічну норму містить і Закон України «Про державну прикордонну службу України», згідно до якого Голову Служби призначає Президент України.
Окрім того, в порушення Конституції та закону «Про прокуратуру», Указом Президента України від 22 вересня 2014р. запроваджене погодження з Президентом кандидатур Заступника Генерального прокурора України – Головного військового прокурора та військових прокурорів Центрального, Південного і Західного регіонів України.
Необхідно:
Внести до законів «Про національне антикорупційне бюро України», «Про державне бюро розслідувань» та «Про державну прикордонну службу України» відповідні зміни щодо порядку призначення керівництва НАБУ та ДБР, оскільки до повноважень Президента, за Конституцією, не належить призначення керівників цих органів.
Домагатися негайного скасування Указу Президента України №738/2014 для припинення неконституційної та незаконної практики погодження з Президентом посад військових прокурорів.
6.Зволікання з підписанням законів та вето Президента
Президент України протягом 15 днів після отримання закону, ухваленого Верховної Радою, зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити або повернути зі своїми вмотивованими пропозиціями до Верховної Ради для повторного розгляду. Якщо Президент України протягом встановленого терміну не повернув закон для повторного розгляду, він вважається схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
Якщо під час повторного розгляду Верховна Рада не менш як двома третинами від її конституційного складу знову ухвалить закон, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. Якщо Президент цього не робить, закон невідкладно офіційно оприлюднює Голова Верховної Ради України за своїм підписом. Статтею 106 Конституції також передбачено право вето Президента щодо прийнятих Верховною Радою України законів.
Однак Президент, систематично порушуючи вимоги Конституції, не ветує і не підписує закони. Ухвалені Верховною Радою закони, якщо вони не влаштовують Президента, роками лежать в Адміністрації.
Так, Президент тривалий час не підписував закон № 1362 – щодо мораторію на вивезення за межі України необробленої деревини, і лише після подання позову до адміністративного суду закон був підписаний.
Ще один приклад: Президент України подав на розгляд парламенту законопроект №5553 – про внесення зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо гарантування державою вкладів фізичних осіб, визначивши його як невідкладний. 20 грудня 2016 р. Верховна Рада ухвалила цей законопроект. За інформацією, що міститься на сайті Верховної Ради України, закон після ухвалення був скерований Президентові на підпис 22 грудня 2016 р.. Президент не підписує ухвалений закон впродовж півтора року.
Отже, нехтуючи вимогами Конституції, Президент України відтерміновує вступ у силу законів, невигідних для нього, його бізнес-партнерів чи фінансово-політичних груп.
Необхідно:
Ухвалити закон «Про законодавчу діяльність», який визначатиме порядок набуття чинності законів та унеможливлюватиме практику зволікання з введенням в дію ухвалених законів.
- 7. Імпічмент Президента України
Конституція України передбачає усунення Президента з його посади у разі вчинення ним державної зради чи іншого злочину та визначає порядок проведення процедури імпічменту.
Однак за відсутності закону, який регулює порядок створення та діяльності Тимчасової слідчої комісії, реалізувати процедуру імпічменту Президента неможливо.
Необхідно:
Ухвалити Закон України «Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України».
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ ЯК ВИЩИЙ ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
8.Урядова коаліція та опозиція
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді формує виконавчу владу – Кабінет міністрів – та вносить Президентові кандидатури Прем’єр-міністра і членів Уряду. Отже, за своїми природою та завданнями в парламентсько-президентській республіці має діяти урядова – а не президентська – парламентська більшість (коаліція). В основі формування урядової більшості (коаліції) є солідарна відповідальність за реалізацію програми діяльності Уряду.
Від 2010р. порядок формування коаліції, діяльність коаліції та опозиції не регулюються жодним законом.
Необхідно:
Ухвалити закон про опозицію.
Повернути до тексту Регламенту Верховної Ради України главу 12, яка унормовувала діяльність парламентських коаліції та опозиції.
9.Місцеві державні адміністрації
Згідно зі ст.118 Конституції України, голів місцевих держадміністрацій призначає та звільняє з посад Президент України за поданням Кабінету Міністрів. Голови адміністрацій відповідальні перед Президентом і Кабінетом Міністрів, а підзвітні та підконтрольні – Кабінетові Міністрів.
Протягом двох років робиться все, щоб місцеву владу підпорядкувати Президентові. Згідно зі змінами до закону «Про державну службу», ухваленими в першому читанні 2016 р., кандидатури голів місцевих адміністрацій визначає не Кабмін, а комісія, створена Президентом України.
Крім того, вони призначаються на термін повноважень Президента, тобто, повністю зацікавлені в обранні діючого Глави держави на наступну каденцію.
9 листопада 2017 р. внесені зміни до ст.3 Закону «Про державну службу», відповідно до яких голови місцевих державних адміністрацій, їхні перший заступник та заступники виведені з-під дії цього Закону, тобто вимоги до державного службовця їх не стосуються.
Згідно з Конституцією України, голів місцевих державних адміністрацій призначає Президент за поданням Уряду. Уряд відповідає за добір кандидатур, повинен контролювати їхню діяльність та відповідати за неї.
Отже, Президент України намагається – всупереч Конституції – взяти місцеву виконавчу владу під свій цілковитий контроль.
Необхідно:
Скасувати зміни до закону «Про державну службу», якими кандидатури майбутніх голів місцевих адміністрацій визначає комісія, створена Президентом України.
Скасувати зміни до закону «Про державну службу», якими голови місцевих державних адміністрацій, їхні перші заступники та заступники позбавлені статусу державного службовця. Це дасть змогу контролювати їхню діяльність згідно з вимогами Закону «Про державну службу».
Законодавчо унормувати роль Президента у призначенні голів МДА, звівши її до перевірки відповідності кандидатур вимогам законодавства: громадянство; відповідність закону проведення конкурсу Комісією з питань вищого корпусу державної служби.
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СУДОВОЇ ГІЛКИ ВЛАДИ
10.Невиконання рішень Конституційного Суду України
Одна з найбільших проблем – систематичне невиконання рішень Конституційного суду України та додержання його висновків.
Для прикладу: 16 квітня 2000р. відбувся Всеукраїнський референдум, серед 4 питань якого – обмеження депутатської недоторканності (підтримало 90,2% тих, що брали участь у голосуванні) та зменшення кількості народних депутатів України з 450 до 300 (підтримало 91,1%). Явка становила 81,1 %.
Верховна Рада відмовилася затверджувати результати Референдуму. Конституційний Суд за зверненням 60 народних депутатів у 2005р. визначив, що «результати народного волевиявлення у визначених Конституцією та законами України формах безпосередньої демократії є обов`язковими». У 2008р. за зверненням Президента України Конституційний Суд зазначив: «…рішення всеукраїнського референдуму щодо прийняття законів є остаточним і не потребує будь-якого затвердження, в тому числі Верховної Ради України».
Стаття 1512 Конституції України передбачає, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Згідно з Законом України «Про всеукраїнський референдум», який хоча і був визнаний неконституційним за Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2018 від 26.04.2018, але був чинним та підлягав виконанню з моменту його проведення (2012 рік) та до моменту його визнання неконституційним, – всеукраїнський референдум є однією з форм безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо українським народом (ст.1 Закону), а результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі є обов’язковими (ст. 4 Закону).
Впродовж 10 років влада не зважає на рішення Референдуму та Конституційного суду. Верховна Рада і Президент України, який є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, – відверто ігнорують вимоги Конституції України щодо народного волевиявлення у вигляді референдуму та рішення Конституційного Суду України.
Стаття 98 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачає, що за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом. Отже, рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання, але процедури виконання та конкретної відповідальності за невиконання законом передбачено.
Необхідно:
Внести зміни до Закону України «Про Конституційний Суд України» якими передбачити процедуру виконання рішень Суду та відповідальність за невиконання рішень Суду.
Ухвалити закон «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми», який би містив норми про порядок введення в дію рішень Всеукраїнського референдуму.
Думка громадян: Кияни про парламентсько-президентську республіку
«Українське демократичне коло» упродовж 31 травня ― 6 червня 2018 року провело репрезентативне вибіркове опитування дорослого населення міста Києва, яке має право брати участь у виборах.
Відносна більшість киян (40,5%) вважає, що в Україні має бути парламентсько-президентська система правління (дивись таблицю 10.1).
Вибіркова сукупність формувалася таким чином, щоб населення десяти київських районів було пропорційно представленим. На завершальному етапі відбувався квотний відбір респондентів у домогосподарствах за основними соціально-демографічними показниками. Статистична похибка вибірки без урахування дизайн-ефекту з імовірністю 0,95 не перевищує ±3,9 %[1].
У разі внесення змін до Конституції України, яку систему правління Ви би підтримали?
| Парламентську (повноваження президента обмежені, а керує державою парламент та уряд) | 18,1 |
| Президентську (президент очолює всю виконавчу владу) | 7,8 |
| Президентсько-парламентську (із сильною президентською владою, коли основні повноваження належать президенту) | 16,5 |
| Парламентсько-президентську (коли основні повноваження належать Верховній Раді та уряду) | 40,5 |
| Важко сказати | 17,1 |
