http://epicpew.com
Давно відомо, що самотність та соціальна ізоляція, має дуже серйозний негативний вплив особливо на людей старшого віку.
Наприклад, в одному із досліджень 2013 року йшлося про те, що самотність посилює стрес, підвищуючи ризик появи хвороб серцево-судинної системи, артриту, діабету 2 типу, йдеться на The New York Times.
Нещодавно психологи з Бірмінгемського університету проаналізували 70 досліджень, до яких були залучені 3,4 мільйона людей.
Виявилося, що соціальна ізольованість і небажання спілкуватися насправді відрізняється від самотності, хоча і має схожий вплив на організм людини.
“Соціальна відчуженість означає відсутність спілкування та зв’язків з іншими людьми. А самотність передбачає суб’єктивне сприйняття цієї ізольованості – невідповідність між бажаним і наявним рівнем соціальних зв’язків”, – пояснюють психологи Тімоті Сміт та Юліанна Хольт-Ланстад із Бірмінгемського університету.
Іншими словами, люди можуть бути ізольованими, але не відчувати самотності. Так само люди можуть почуватися самотніми у величезному натовпі.
Це підтверджує дослідження доктора Карла Періссінотто із Університету Каліфорнії, який стверджує, що найсамотніші люди – одружені, спілкуються з іншими, але не мають клінічної депресії.
“Існує взаємозв’язок між самотністю та соціальною взаємодією, але не для всіх. Просто людям, які почуваються самотніми варто більше намагатися спілкуватися з людьми”, – додає герівтрична психіатр із Бостона Ненсі Джей Донован.
Якщо вірити науковиці Луїзі Хоклі з Чиказького університету, відчуття одинацтва у людини зменшується після підліткового віку й не збільшує інтенсивності аж до старшого.
За даними Хоклі, лише 30% осіб пенсійного віку почуваються самотніми доволі часто. Більше того, науковиця стверджує, що ризики трапляються частіше для людей віком до 65 років, ніж після.
Луїза Хоклі переконана, що не варто напряму пов’язувати стан здоров’я із самотністю: “Якщо ми вважаємо соціальні зв’язки основною потребою людини, навряд чи можемо прораховувати ризики відчуженості, навіть якщо люди не страждають від неї”.
Із Хоклі можуть не погодитися автори дослідження Гарвардського університету, які стверджують що постійне відчуття самотності може бути пов’язаним із ранніми ознаками хвороби Альцгеймера.
До такого висновку науковців підштовхнув аналіз роботи мозку 79 ментально здорових дорослих людей. Вони виявили зв’язок між амілоїдними скупченнями, які свідчать про Альцгеймер, та ствердними відповідями щодо відчуженості.
В іншому дослідженні тої самої групи науковців, де взяли участь люди віком за 50, йдеться про те, що самотність пов’язана із погіршенням процесів мислення, але послаблення розумових здібностей не стимулює відчуття одинокості.
Дані згаданих досліджень порушують питання, що можна зробити, аби соціальна ізоляція та самотність не погіршували здоров’я людини й не позначалися на її розумових здібностях.
Зазвичай людям радять захопитися якоюсь новою справою, завести собаку, попрацювати волонтером, щоб налагодити нові контакти.
У Великій Британії, наприклад, працює програма Befriending, під час якої волонтер регулярно зустрічається з людиною, яка відчуває хронічну самотність.
У США діє проект LISTEN, який залучає людей на короткі сесії-зустрічі у невеликих групах, де самотні можуть розповісти, які б стосунки з людьми хотіли мати.
