«Французи, Італійці, росіяни і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, Українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові.
Тому нас перевиховують у концтаборах!
Українець перестає бути націоналістом аж тоді, коли зневажає свою мову, пісню, свої національні традиції, любить усе, крім свого рідного» Володимир Івасюк
Видатний Українець, який прожив всього 30 років, за своє коротке життя написав 107 пісень, 53 інструментальних твори, створив музику до кількох спектаклів. У 1970 році склав композицію „Червона Рута“.
Окрім цього, Володимир Івасюк — професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем.
Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року у місті Кіцмань на Буковині в родині учителів Михайла Івасюка і Софії Карякіної. Мама походила зі славетного козацького краю Запорожжя.
1955–1963 — Володимир навчається у місцевій дитячій музичній школі.
1963 — вступив до Київської музичної десятирічки імені Миколи Лисенка за спеціальністю альт. Навчається лиш першу чверть, через хворобу повертається до Кіцмані та продовжує навчання у середній і музичній школі за класом фортепіано.
У 1964 році Володимир склав першу пісню «Колискова» на вірші батька.
У рідній школі створив дівочий вокальний ансамбль «Буковинка».
1966 — сім’я переїжджає до Чернівців. Вступив до Чернівецького державного медичного інституту, але відрахований з нього “за участіє в політічєском інцидєнтє”. Влаштувався працювати на завод «Легмаш» слюсарем, де керував заводським хором. Під псевдонімом Весняний надіслав на обласний конкурс пісні «Відлітали журавлі» на вірш В. Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власний вірш.
1970 — Володимир Івасюк створює пісні «Червона рута» й «Водограй», які 13 вересня вперше виконав з Оленою Кузнецовою у програмі Українського телебачення «Камертон доброго настрою». Путівку в життя пісень дали ансамбль «Смерічка» Л. Дутковського (солісти Назарій Яремчук, Василь Зінкевич).
1971 — режисер Роман Олексів зняв у місті Яремча український музичний фільм «Червона рута», в якому головні ролі виконали Софія Ротару й соліст ансамблю «Смерічка» Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Івасюка. «Червона рута» перемогла на першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71». На завершальному концерті в Останкіно її виконали солісти ансамблю «Смерічка» Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і автор Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва. Текст і ноти «Червоної рути» опублікував тижневик «Україна».
1972 — В. Івасюк переїхав до Львова. Там навчався в медичному інституті й почав студії у консерваторії на підготовчому відділенні.
1975, серпень-вересень — у селі Розтоки на Буковині було знято фільм «Пісня завжди з нами», в якому Софія Ротару виконала шість пісень Івасюка.
1976, липень — В. Івасюка відрахували з консерваторії “за проґул занятій”…
1979, 24 квітня — за телефонним викликом вийшов з дому й більше не повернувся…
1979, 18 травня — тіло Володимира Івасюка випадково знайдене в Брюховицькому лісі під Львовом.
Точна дата смерті Володимира Івасюка невідома…
1979, 22 травня — похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі у Львові вилився у масову акцію протесту. З того часу на творчість композитора у СССР фактично було накладено заборону.
Володимир Івасюк зник 24 квітня 1979 року, того ж дня його батьки подали заяву до міліції, але дієвих заходів вжито не було. Пошуки велися з 27 квітня до 11 травня. Саме тоді справа розшуку була закрита.
Тіло Володимира знайшов 18 травня 1979 року випадковий солдат під час “охоты на ліс” (форма навчання радистів), наштовхнувшись в лісі на напіввисячий-напівстоячий труп людини.
Совєтське “слідство” одразу висунуло версію, що Володимир ще “нє прішёл к душевному равновєсію после лєчєнія во львовской псіхбольніце і пакончіл жизнь самоубійством”.
Втім, всі факти вказували на зворотнє.
Попередній тиск на композитора, починаючи з 1976 року з моменту відрахування “за проґулы” із консерваторії; напад у трамваї алкашів незадовго до зникнення; невідомі, яких працівники консерваторії бачили вперше, розшукували Івасюка в коридорах консерваторії перед його зникненням; і далі — несподіване зникнення самого Володимира; вбивство закоханої пари, котрі стали свідками того, як невідомі під руки вели Володимира майже через два тижні після зникнення аж у Рівному на вокзалі; і зрештою, сам стан загиблого: геть відірвані ґудзики на одязі, чисельні переломи, навіть очі були відсутні…
Вочевидь, це було вбивство, в якому брали участь співробітники КҐБ СССР.
Як же це нелюдське плем’я дикунів боїться Українців!..
Невідомо скільки часу катували композитора, інсценувавши потому “самоубійство” в лісі…
Скільки разів паплюжили могилу замученого композитора — а Українці несли й несли гори живих квітів щодня місяцями… Ненависники ж топтали могилу, палили… Десятиріччями не давали встановити навіть пам’ятника на могилі — лиш на 50-річчя було встановлено пам’ятник на могилі Володимира Івасюка… Донедавна антиукраїнські окупаційні васали донецького кримінального режиму не давали змоги вести слідство у справі вбивства Івасюка… І лише після 2014 року вдалось знову розпочати слідство…
Та як би не намагались орки розтоптати Червону Руту — найкращим пам’ятником Володимиру Івасюку є його пісні!
Ніколи не спинити цих пісень, які течуть, мов вода бистра з високих гір Карпат, і переливається спів водограями, в’ється вздовж квітучої черемшини, та високо в горах, в чарівних лісах квітне Червона Рута, даруючи світу свої чари…
Це і є пам’ятник Володимиру Івасюку…
