Senfil.net
Ставлення матерів до своїх дітей впливає на їх ДНК.
Це довели вчені із Інституту біологічних досліджень ім. Салка, пише Daily Mail.
Учені стверджують, що від тактики виховання, яку обирає матір, можуть навіть залежати шанси розвитку шизофренії у дитини, а виховання формує ДНК людини.
Дослідження дає розуміння того, як у людини можуть виникати такі нейропсихіатричні розлади, як депресія та шизофренія.
Професор Рутсі Гейр пояснює, що це дослідження фундаментально змінює розуміння ДНК.
“Нас завжди вчили, що наша ДНК стабільна і робить нас такими, якими ми є. Але насправді вона набагато динамічніша. З’ясувалося, що у наших клітинах є гени, здатні копіювати себе і рухатися. Таким способом змінюється наша ДНК”, – каже він.
Уже принаймні 10 років тому вчені зрозуміли, що більшість клітин у мозку ссавців зазнають змін ДНК.
Ряд змін відбувається через “стрибаючі гени”, які є прикладами мобільних генетичних елементів. Їх особливість у тому, що вони здатні переміщуються у межах генома.
Останнє дослідження доводить, що один із таких генів може потрапляти всередину нейрональних клітин головного мозку, які розвиваються.
“Група вчених висунула гіпотезу, що такі зміни створюють потенційно корисну різноманітність клітин головного мозку, але можуть також сприяти розвитку нейропсихіатричних станів”, – йдеться у дослідженні.
Дослідник Трейсі Бедросян пояснив: “Певний час ми знали, що ДНК клітини може змінюватися і припускали, що цей процес випадковий, ні від чого не залежить. Але потім зрозуміли, що, можливо, у мозку або навколишньому середовищі є фактори, які призводять до цих змін”.
Щоб відповісти на це питання, вчені спостерігали за природними варіаціями материнської турботи мишей.
Далі – вивчали частину мозку, що називається гіпокамп, у кожному з нащадків.
Вважається, що гіпокамп бере участь в механізмах формування емоцій та консолідації пам’яті, тобто переходу короткочасної пам’яті в довготривалу.
Учені з’ясували, що існує взаємозв’язок між тим, як миші доглядали своїх мишенят, і копією згадуваного вище “стрибаючого гену”.
У мишей, чиї матері були турботливими, було менше копії цього гену, ніж у тих, чиї матері були більш недбайливими.
Щоб переконатись, що потомство не просто успадкує кількість “стрибаючих генів” від батьків, команда провела ряд контрольних експериментів, включаючи перевірку ДНК виводку обох батьків.
З’ясувалося також, що мишенята, народжені недбайливими мишами, але виховані турботливими, мали менше копій “стрибаючого гену”, ніж ті, які народжувались турботливими матерями, але виховувалися недбайливими. Крім того, останні були більш нервовими.
Дослідники дійшли висновку, що “стрибаючий ген” відіграє унікальну роль, і стверджують, що нехтування дитиною спричиняє модифікацію ДНК.
