Наприкінці 19 століття британський дослідник Френсіс Гальтон поєднав обличчя найвідоміших на той час кримінальних елементів, щоб показати усім “обличчя злочинності”. На його превеликий подив, складений ним портрет виявився прекрасним.
Так почалися дослідження питання, як ми бачимо красу, чому ті чи інші поєднання ліній, кольорів та форм так захоплюють людей.
Розібратися у цьому намагався й нейробіолог Анджан Чаттерджі під час виступу на TEDx.
Чаттерджі пояснив, що британець Гальтон експериментом у 1878 році довів – обличчя, “складене” з кількох інших, зазвичай привабливіше, ніж ці кілька складових облич, якщо взяти кожне окремо.
“Комбіновані обличчя відображають основні тенденції суспільства. Люди зі змішаними рисами репрезентують різні народності. Вважається, що в них закладено більше генетичного розмаїття. Багатьом представники мішаних рас видаються привабливими”, – пояснив Чаттерджі.
Другим фактор краси є симетрія.
У 1930-х роках чоловік на ім’я Максиміліан Факторович зрозумів, яку важливу роль відіграє симетрія, коли спроектував мікрометр краси.
Цим приладом він міг виміряти навіть незначні асиметричності та замаскувати їх косметикою, яку пропонувала його компанія, блискуче названа на його честь, Макс Фактор.
Анджан Чаттерджі вважає, що третій чинник, що зумовлює привабливість обличчя, – це ефект гормонів.
“Естроген та тестостерон мають вагомий вплив на формування рис, які ми вважаємо привабливими. Естроген формує риси, які сигналізують про фертильність. Чоловіків в основному приваблюють жінки з великими очима, повними губами та вузьким підборіддям, бо це вказує на молодість, та з високими вилицями, які вказують на зрілість”, – додає нейробіолог.
Привабливі обличчя, за словами дослідника, активують області зорової кори у задній частині мозку.
На додачу, привабливі обличчя активують центри винагород і задоволення у передній частині та в глибині мозку, ділянки яких мають складні назви, такі як вентральний стріатум, орбітофронтальна кора та вентромедіальна префронтальна кора.
Частини мозку, що задіяні у візуальному сприйнятті облич, взаємодіють із центрами задоволення, щоб підкреслити красу спостереженого.
“А ще у нашому мозку закарбувався стереотип “краса – це добре”. Нервова активність просто зашкалює у відповідь на прекарсне та хороше. Тут не важлива наявність безпосередніх розмірковувань про красу та добро. Приписування красі якостей добра працює як рефлекс у мозку. Ймовірно, ця рефлексивна асоціація є біологічним чинником, відповідальним за те, як краса керує суспільством. Привабливі люди користуються різноманітними перевагами у житті. Їх вважають за інтелектуалів, їм більше довіряють, їм охоче підвищують платню та пробачають провини, навіть коли для таких рішень немає вагомих підстав”, – додав Чаттерджі.
Анджан Чаттерджі також вважає, що краса є річчю, що змінюється без упину.
Цитати за перекладом Юлії Полякової та Олени Гапак.
