Зимового Юрія православні й греко-католики відзначають 9 грудня. Встановив це свято великий князь київський Ярослав Мудрий. У хрещенні він отримав ім’я Георгій, тож на честь свого покровителя — великомученика Георгія Побідоносця, або як його ще називали Юрія-змієборця — спорудив неподалік Софії Київської церкву й чоловічий монастир. Їх освячення взимку 1054 року й звелів поминати.
Святий є також покровителем України, столичної Київської області (зображений на прапорі та гербі Київщини), головної святині Галичини та Львова — Собору Святого Юра та опікуном Пласту.
— На цього Юрія ще кажуть вовчий празник — вовки гуртами бігать починають, — каже 70-річна Броніслава Левицька, родом із села Рудня-Осошня Народицького району Житомирської області. — На Юрія не ходили до лісу, не їхали нікуди, даже з дому не виходили, щоб вовка дай не зустріть.
Святого Юрія називали вовчим пастухом, а вовків — Юрієвими псами, бо нібито він є їхнім хазяїном. На своє зимове свято відмикає їм зуби, а на весняне — замикає. У ніч же напередодні 9 грудня святий Юрій збирає всіх вовків і кожному назначає його частину здобичі. Тільки від його наказу залежить, чи нападуть, чи не нападуть хижаки на чиюсь худобу.
На початку 1930-х у селі Завадівка Володарського району на Київщині записано таку легенду: “Якось один чоловік по слідах примітив, шо на його поле на Юрія вовки збираються, і на другий год так само. А на третій год він засів на вербі коло свого поля увечері проти Юрія. Коли бачить, приїжджає Юрій на сивому коні на його поле. Як затрубить у ріжок, так усі вовки й стали збігатися. Один вовк прибіг кривий на одну ногу і став скаржитись Юрійові, що він пішов до одного чоловіка і хотів вола ззісти, а той чоловік відрубав йому ногу. А Юрій йому каже: “Треба було не лізти не в своє діло, бо я тобі не велів в того воли їсти”. Потім став Юрій посеред поля і розповідає вовкам, що кому їсти і де його роздобути. Тому каже, біжи в того й того чоловіка ззіси ягня, а іншим чотиром вовкам каже біжіть, у того й того селянина ззісте коняку, і так усіх і розподілив. Ще лишився лише кривий вовк, а чоловік сидів на вербі й це все бачив. Тоді Юрій каже до кривого: “А ти біжи ззіж того, що на вербі сидить”. Прийшов вовк, сів під вербою і дожидає, доки чоловік злізе. Удень люди вовка відігнали і чоловік пішов додому, а вовк кожного вечора приходить і заглядає із-за вугла. А той чоловік так ховався три годи, аж доки того вовка відгладили собаки. І повів він з хлопцями на ніч коні. Хлопці полягали вкруг, а той чоловік посередині, та все одно вночі прийшов вовк і ззів того чоловіка”.
Святого Юрія намагалися всіляко вмилостивити. Щоб вовки не потягнули телицю, не напали на коней, не порізали овець, на Юрія строго дотримувалися посту й нічого не позичали з хати. Чоловіки не бралися до важкої роботи по господарству, а жінки не пряли — щоб вовки не крутилися біля хати, як веретено. Особливо слідкували, щоб ніхто не брав до рук ножиць, бо вовк поріже худобу.
Назви звіра зайвий раз не згадували, особливо проти ночі, щоб не накликати вовка з темного лісу. У розмовах називали його сірий, колядник, Єгор або Петрик. При зустрічі з вовком радили голосно по імені погукати на допомогу трьох близьких померлих родичів.
Автор: Олена ЧЕБАНЮК
