Історія садиби родини Грушевських

kyivhistorymuseum.org

Кожен українець знає ім’я Михайла Грушевського. Дехто знайомий iз науковими працями вченого. Більшість уявляє його державотворцем, і мало хто – як друга, вчителя, люблячого сина, чоловіка і ніжного турботливого батька… Не кожному випала щаслива нагода побувати в гостинній оселі академіка, поринути в його наукову «лабораторію», світ уподобань, відчути неповторну ауру великої дружньої родини. Така можливість з’явилась із відкриттям у Києві Історико-меморіального музею Михайла Грушевського, пише сайт Всеукраїнської асоціації музеїв.

Експозицію музею Михайла Грушевського в меморіальному будинку на вулиці Паньківській, 9, було відкрито у 2006 році, через 14 років після заснування самого музею. Це єдина будівля, яка вціліла до наших днів від київської садиби Грушевських. Колекція музею, що починалася з кількох експонатів, сьогодні нараховує понад сім тисяч предметів, з них чотири тисячі представлено в експозиції.

Отож:

Паньківська, 9. Садиба

Затишна садиба на Паньківській, 9, як і сто років тому, зачарує кожного, хто завітає до Історико-меморіального музею Михайла Грушевського. Від 1908 р., відколи її придбали Грушевські, вона стала справжнім осередком та символом українства у Києві. З історією цієї садиби безпосередньо пов’язані десятиліття життя та діяльності видатного українського історика та славної родини Грушевських.

Щасливі будні та трагічні сторінки цього київського куточку від 1992 р. стали невід’ємною частиною змісту музею.

У такому складі родина Грушевських придбала Паньківську, 9.Стоять: Олександр, Ганна, Михайло, Марія. Сидять: Сергій та Ольга Шамраєви, Катерина, Глафіра Захаріївна.Фото грудня 1906 р.

1894 р. закінчився перший київський період життя Михайла Грушевського. 28-річний магістр Університету св. Володимира заходами старогромадівців був «спроваджений» на першу на українських землях кафедру історії України у Львівському університеті. На молодого професора покладалася висока місія творити велику національну історію в підавстрійській Україні — Галичині, яку його «хрещений батько» в громадських справах О. Кониський називав «літературною Січчю». Там, у Львові, 1902 р. Михайло Грушевський зводить власну віллу, розплановану та оздоблену за власними смаками.

Щойно після 1905 р. почали пробиватися перші проліски українського руху і в підросійській Україні, Михайло Сергійович активно перекидає свою діяльність до прадавньої столиці українських земель. Розпочався новий етап — «між Києвом і Львовом». Часом по декілька разів на місяць доводилося перетинати кордон між Австрією і Росією. З новою місією вже знаного вченого і суспільно-політичного діяча і було пов’язане рішення звити у Києві родинне гніздечко, яке водночас стало й пам’яттю про батька — випускника Київської духовної академії, відомого освітянина Сергія Федоровича Грушевського.

План садиби на Паньківській, 9. 1909 р.

На залишені у спадок батькові капітали 1908 р. Михайло з дружиною Марією, брат Олександр та сестра Ганна придбали в історичній Паньківщині, в серці знаного Латинського кварталу, заселеного від кінця 1830-х рр. студентами й університетською професурою, затишну садибу за адресою Паньківська, 9/14.

Історичні документи зафіксували час розпланування цього «усадебного места» на 1840 р. та не одного його власника впродовж півстоліття. Набуту маєтність замикали вулиці Паньківська, Микільсько-Ботанічна й Тарасівська, про назви яких серед українства побутувала легенда, мовляв походять вони від імен кирило-мефодіївців — Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова й Тараса Шевченка.

Цю легенду на сторінках «Літературно-наукового вістника» переповів і Грушевський, щойно придбавши Паньківську, 9. Офіційно не підтверджений, але й не спростований популярний міф надавав садибі особливого національного колориту.

Флігель

Мешканці будинку на Паньківській, 9. Крайня праворуч — Ольга Олександрівна Грушевська. Близько 1928 р.

Чи не першою уподобала Паньківську, 9 дружина Михайла Грушевського Марія, доручивши вести справу щодо її придбання Юрію Тищенку (Сірому), який (під ім’ям Павла Пилиповича Лаврова) від 1907 р. завідував видавничими справами М. С. Грушевського у Києві. 8 березня 1908 р. про результати своїх «розвідок» він сповіщав:

«На углу Паньківської і Ботаничної 14/9 усадьба досить порядна з фруктовим садом і трохи нагадує по положеню Вашу Львівську. Тут теж два доми. Один на один поверх, що на улицю, і вже старенький, а другий в дворі на 2 ½ поверхи і всього 7 літ як построєний. Вражіння робе вся усадьба дуже гарне і більш подобається ніж на Кузнечній. Помешкання в домах по 5 кімнат кожде, крім того є прачешня. […] ціна крайня 50 000 руб. Вид навкруги дуже гарний, а найбільш те, що садок є і двір не закиданий ріжними постройками».

Прибувши за тиждень до Києва, Михайло Сергійович записав у щоденнику перші враження: «Павло Фил[ипович] дуже рекоменд[ував] дім на Паньк[івській], […] але я його так і не відшукав».

Олександр Грушевський— історик. Паньківська, 9. Початок 1910-х рр.

Певно, щоб не втратити престижне місце, з 13 травня 1908 р. Грушевські будинок орендували, а вже 4 липня 1908 р. підписали контракт купівлі-продажу з попереднім власником, купцем Павлом Богатком. Обійшлася садиба новим господарям у 46 700 рублів. Її окрасою був великий фруктовий сад на 70 дерев. Старенький одноповерховий будиночок за місяць знесли, а добротний на 2 ½ поверхи флігель від самого літа 1908 р. уподобали брат Олександр та сестра Ганна, розселившись відповідно на другому і третьому поверхах-«близнюках».

Флігель на Паньківській, 9. 1927 р.

Переживши всі лихоліття ХХ століття, флігель єдиним вцілів до наших днів на садибі Грушевських. Після поразки Української революції та встановлення більшовицького режиму його націоналізували. 1921 р. з впровадженням непу — денаціоналізували. До цього єдиного родинного притулку повернувся в березні 1924 р. з еміграції Михайло Грушевський з дружиною Марією та єдиною донькою Катериною, оселившись на третьому поверсі у сестри. У липні 1924 р. ВУЦВК ухвалив передати флігель в дожиттєве користування академіку ВУАН М.

Грушевському, оформивши офіційно цю «акцію» до 60-літнього ювілею вченого — у вересні 1926 року. Після його смерті флігель закріпили на правах власності за дружиною та братом Олександром. Репресії проти доньки та брата влітку 1938 р. поширилися і на будинок. Всі попередні постанови щодо прав власності були скасовані, флігель почали заселяти «чужими людьми». На час створення музею у 1992 р. тут мешкало 28 родин. У відкритій експозиції у трьох кімнатах, які займала родина Михайла Сергійовича Грушевського у 1924–1931 рр., відтворено меморіальну квартиру (робочий кабінет, вітальню, кімнату доньки).

Прибутковий «фамільний дім»

У придбаному флігелі сам Михайло Сергійович спочатку мешкав лише короткими наїздами, спостерігаючи за спорудженням на садибі нового прибуткового «фамільного дому», що тривало впродовж 1908–1909 рр. Коштувала будова 165 000 руб, з яких 85 000 руб.— «банкова позичка». Оздобили шестиповерховий з мансардою велетень в українському стилі за проектом митця, друга родини Василя Кричевського. Це був своєрідний виклик — своє неприборкане українство Грушевський волів підкреслити ще й у такий спосіб. Так у центрі Києва, неподалік від університету, 1909 р. засяяв барвами майоліки унікальний архітектурний витвір з власною назвою „Дім Грушевських“. Через півроку, на перший Великдень в новому домі, Михайло Сергійович писав: «А я так люблю сей дом, і пишний ним, як дарунком краси Київу, людям».

29 вересня за старим стилем 1909 р. Михайло Сергійович вселився в свою квартиру № 12. Подія була небуденна, бо про неї вчений занотував у щоденнику: «З полудня зачали переноситися до нової хати, і до обіда перенеслися, без усяких оказій. Дуже нам весело і мило в новій хаті». А на ранок так само ділився новими враженнями: «Перший нічліг в новій хаті випав не особливо, але се мабуть з новости місяця тільки. Але дуже тут мило і гарно».

Прибутковий будинок Грушевських на Паньківській, 9.Вигляд з двору. [1909-1917 рр.].

У цьому домі, прибуваючи зі Львова, Михайло Сергійович мешкав впродовж 1909–1914 рр. До цієї оселі повернувся вчений і після заслання 1915–1917 рр., проживши в ній постійно менше одного року — від 14 березня 1917 р. до 25 січня 1918 р. Тут, за два дні до проголошення незалежності України, 7 січня 1918 р., родиною зустрічали Різдво — перше за доби Української революції, останнє в «фамільному домі». Через п’ять років, перебуваючи в еміграції, Катерина Грушевська писала рідним до Києва: «Ми згадуємо останнє Різдво в великім домі, що зустрічали разом з вами, — тривожні се були часи».

Обкладинка часопису “Малая Русь” з малюнком палаючого “фамільного” дому Грушевських. 1918 р.

Більшовики не пробачили лідеру українства проголошену Четвертим Універсалом Української Центральної Ради «самостійну, ні від кого незалежну» Україну. 25 січня 1918 р. під час наступу на Київ більшовицького війська під орудою М. Муравйова шестиповерховий красень був зумисне обстріляний запальними снарядами.

Пізніше, Михайло Грушевський так описав цю трагедію: «25 січня, під час бомбардовання Київа, більшовики запальними знарядами розстріляли дім, де я жив — наш фамільний дім, побудований десять літ тому за гроші, полишені батьком. Кільканадцять запальних знарядів, що влетіли оден за другим до нашого помешкання й сусідніх, за кілька мінут обернули в одно огнище весь дім. Згоріли мої рукописи й матеріали, бібліотека і переписка, колєкції українських старинностей, що зберав я стільки літ, збірки килимів, вишивок, зброї, посуди, порцеляни, фаянсу, окрас, меблів, малюнків. Довго було б оповідати, і прикро навіть згадувати. Ніякі сили вже тепер не вернуть його… […] Україна також поховала своє старе в сім огнищі, в сій руїні, в могилах своїх дітей, забитих рукою большовиків, як я в могилі матери, яку півживою винесли з пожару і вона за кілька день умерла від сих страшних заворушень і потрясень».

Згадував М. Грушевський і про вихваляння своїм «подвигом» Мурайова: «Я зажег снарядами огромный дом Грушевского, и он в течении трех суток горел как яркий костер».

Як виглядав прибутковий дім Грушевських відомо лише зі знімка, зробленого після пожежі. Цей обгорілий остов простояв до 1921 р. За листом Миколи Василенка, тодішнього президента Української академії наук, до Володимира Вернадського, встановлено останній день життя цього дому: 17 червня 1921 р. В цей день Микола Прокопович, що мешкав поруч, на Тарасівській, 20, писав: «Сейчас раздался взрыв, взрывают дом Грушевского». Пізніше, коли на еміграцію дійшли сумні вісті, М. Грушевський з болем сповіщав львівському приятелю Кирилові Студинському: «Йовові вісти йдуть до мене від брата і сестри з Київа, котрим большовики, зриваючи мінами згорілий наш дім… поробили необчислимі шкоди».

Обгорілий остов будинку Грушевських. Фото Ф.Ернста. 1918 р.

На фундаменті зрівняного з землею прибуткового дому після Другої світової війни спорудили помешкання для професорів вищих шкіл Києва та академічних вчених.

Паньківська, 7

Історія київської садиби Грушевських на Паньківській була би не повною, якщо не згадати новий набуток родини 1913 р.

1914 р. закінчувалася 20-літня «галицька доба» професора Грушевського, і його погляди все активніше перекидалися до Києва. Готуючись до переїзду, у травні 1913 р. М. Грушевський придбав «межа в межу» сусідню садибу на Паньківській, 7. Одноповерховий особняк з садом Марія Фрейтаг продала новим власникам за 50 тисяч рублів, не поступившись жодною тисячею. Ціни на нерухомість за 5 років значно зросли.

План садиби та будинку на Паньківській, 7. 1913 р.

Саме цей будиночок прихистив родину після гетьманського перевороту, коли колишньому Президентові Української Центральної Ради, як називали його на Заході, довелося переховуватися спочатку в казармах січових стрільців, згодом на Звіринці. Після вибухів на Звіринці влітку 1918 р. Михайло Сергійович перебрався на Паньківську, 7.

Як же «побило» життя Великого Українця, коли за 10 років він не міг згадати час придбання Паньківської, 7, уточнюючи дату у Юрія Тищенка (Сірого): «Чи не пригадаєте, котрого року куплено дім № 7 у п. Фрейтаг?». Конфлікт 1913 р. в Науковому товаристві імені Шевченка у Львові, коли зрадили учні; заслання 1915–1917 рр.; обстріл «фамільного дому», смерть матері, знищення рукописів і колекцій; поразка Української революції; нелегкі емігрантські будні — чи не забагато для однієї людини?

Наприкінці 1940-рр. цю пам’ятку було знесено, за рахунок чого розширено площу споруджуваного нового будинку на фундаменті «фамільного дому» Грушевських. Решту садиби включено до комплексу Історико-меморіального музею Михайла Грушевського.